...а вони мені: та ну, не сміши людей! адже ти ніхто, і місце твоє - ніде, а усе, що ти робиш - нікчемне, дурне й пусте: ані сексу, ні сенсу, ні грошей у гаманці... я мовчу, ховаючи погляду срібний лід; я тягну за собою споминів злий граніт і благаю подумки: Той, сущий Над і Під, збережи цей маленький світ у моїй руці. ...а вони мені - кому ти треба, облиш? адже скільки вас таких, що довіку - між, що не вміють брехати в очі, а в спину - ніж і самі обирають для себе цвяхи і хрест? я мовчу, долоні майже вже не болять; я всміхаюсь в зловтішні очі моїх прояв і під дикий гвалт ошалілого вороння шепочу: збережи довіку, учора й днесь. ...а вони мені: ти одна, зрозумій, одна! і у тебе в очах війна й навдокіл - війна! телефон мовчить, і гірчить на губах вина, а в пітьмі навколо - ні зірки, ні маяка... я мовчу; сперечатися? я вас благаю – з ким? я записую на зап’ястках уривки рим і всміхаюсь, коли у скроні вдаряє грім і в мою долоню лягає Його рука.
|