Сергій НегодаНічне нутро ВінниціУ снах подвір’я. Шелестять протяги між будинками. Гіпсові експонати скрізь ув’язнені на балконах. Духи чатують на споночілого диявола з кажанами. Гвалтівники, ще не круки, бач, загусли у лабіринтах. Замурували запах котів у перламутрові вікна. Затерпла королева троянд на вінницькій вежі. Слизькі потвори дощу підтримують замок під місяцем. Пустеля темряви у вітражі вічного вогню на межі. Від лоскоту водоспаду терпне кров, і чути, як дитя волає. На павутинні вітру роздуті запахи обмацують перехожих. Сіпає сплетений закляк від страху з підсвіченої афіші. Захмеліла темрява звивається у вальсі силуетів. В позолоті ліхтарний міст на міченому лобі річки. На трепетах панкує ірокез у фієсті вітру розпашілого. Наче блукають померлі, сновиди літають за нареченою. Кришталеві щупальці у тонкій петлі втішають мулаток. У лазні на драбину лізе цнота, і зависає над антисвітом. Поглинає судоми, кружляє над базаром зодіак божевільного… Поцупила кілька крапель зіниця перед молитвою. Мерехтить нерухомість, мов комаха з їдальні. Димить прахом скриня, гаснуть колажі у мосі. Синіє обрій на ображеного наче магічне свічадо. Попарно блукають захриплі на цілу вічність. Вештаються звільнені з абсурду перевертні. Мандри імператриці у люксі скриває химера. Мліє кава на чорному квадраті туземки з Фіджі, Розхитує істоту бухого лампасами генерала. Сокровенний танок кретина піднімає нове коло. Валандаються між двоїннями і щезають в джунглях. А потім переглядають розпещені вогнища благ і щасть. Перебігають з безодні у лагідні шлюзи фантазій. І мовчки цілуються зів’ялі душу після ролей крутих… Настрій вишукує шизу у перепохованому мотлосі А знаходить кайф, і його заносить до сторожі. Осточортіло втомлює пахучій сміх ночі. Передчуваю на кінчику пензля переполохане одоробло. Ями випивають увесь дощ, а рани малюють Вінницю. Небезпечна риторика звуків, зітхань і хропу за вітром. Свіжіє мумія м’яко у пеклі, монтує літо на небі ранок. Впертий двійник округлює забутий на небі килим зірок.
|
2013 © Сергій Негода |