Ходили ми по листопаду
в Позаайдар’ї восени,
а в бур’янах плелись позаду
колишні зради, і вони
псували настрій... Ніжна Маша,
що нижча трав, тихіша вод,
казала: "Ця пригода наша
лишень під’южує народ
гайдарський злісно пліткувати
про наш перелюб, а мій брат,
щоб ці плітки ліквідувати,
хова під стріху автомат...
На Кірова любовне ложе
без тебе, Йваночку, пусте,
а лоно тужиться й не може
вагітним стати; не росте
живіт холодний...".
Дуже скоро
після жовтневих, мабуть, свят
я під столітнім осокором
Ільків націлю автомат
на Машу бідну. Розстріляю
її стозраджену любов
і на Луганськ покутиляю
писати нариси ізнов
на теми високоморальні,
про ідеальний комсомол,
брехати вірші геніальні
і грати з друзями в футбол.
Я сам себе тоді і зрадив,
і долю Маші зіпсував,
був, прилюбив її, і знадив,
і привселюдно обібрав.
А пригайдарські злі мамаші
і бабусенції старі
шиплять: "Пішов он хахаль Маші,
щоб десь втопити зло в добрі...".