Росою причащуся на зорі.
Зберу косою краплі у покоси
із трунком м"яти, встромлю п"яти босі
у ковдру трав, отаву і паслін.
Свист цвіркунів, дзижчання ос і бджілок
я камінцем у хор згуртую сміло,
добавлю "ля"стального передзвін.
Сорочку скину і крізь спраглі пори
в світанку розчинюся, як у морі,
з"єднаюсь з лугом, наче я - то він.
І закричу щасливий і спітнілий:
- Ех, сінокіс! Яке то втішне діло
і смаковите, як у хлібі тмін.