Опубліковано: 2013.06.26
Поетичний розділ: Філософська лірика

Ольга Качмар

Душа плаче не римами

Гірко ковтати розчарування,
Пережовувати приниженння.
Кажуть, що ти, Боже, завжди з нами,
Та чому так далеко, Всевишній?
Градом змерзлим розбризкую сльози,
Як каменюка, здавлюють серце.
Господи, завжди сяяла сонцем,
У вічне добро вірила вперто
То чому ж у польоті до неба,
На шляху до мудрості й істини
Різко обрізано крила, леле,
І так у душі напаскуджено?
Я кричу, роздираючи космос,
До тебе звертаюсь у відчаї,
Бо нема біля мене вже зовсім
Таких, що уникли би розпачу .
Ані я сама, ані інший хтось
Неспроможний це розтлумачити:
Як нетлінним, Великим розумом
Тут керує пітьма небачена?!

2013
Ужгород
© Ольга Качмар
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/37461/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG