Гірко ковтати розчарування, Пережовувати приниженння. Кажуть, що ти, Боже, завжди з нами, Та чому так далеко, Всевишній? Градом змерзлим розбризкую сльози, Як каменюка, здавлюють серце. Господи, завжди сяяла сонцем, У вічне добро вірила вперто То чому ж у польоті до неба, На шляху до мудрості й істини Різко обрізано крила, леле, І так у душі напаскуджено? Я кричу, роздираючи космос, До тебе звертаюсь у відчаї, Бо нема біля мене вже зовсім Таких, що уникли би розпачу . Ані я сама, ані інший хтось Неспроможний це розтлумачити: Як нетлінним, Великим розумом Тут керує пітьма небачена?! |