І. АМІРА В Аміри розкішне тіло заміжньої жінки І, як хвоїнка, кутасто-тоненька, душа наївного підлітка, Що заклякла, радісно здивована, у день заручин. В Аміри простора квартира, що здається їй геть тісною, І маленька похнюплена церква, що вміщає цілий Амірин світ. В Аміри кремезний мовчазний чоловік, Що не хоче купити у їхню вітальню золочений сервант І втішає її шоколадками, І маленький хлопчик, що не любить варені овочі, І від вереску якого болить голова у всіх, крім самої Аміри. В Аміри купа родичів і святих, щоб звертатись до них за порадою І ніколи не бачений Бог, щоб вірити. У полудень Аміра вдома сама: Варить овочі для маленького хлопчика І мріє про золочений сервант, де вона зберігала б святковий посуд. День такий теплий і погожий, що вона не згадує про родичів і святих, А сонце лоскоче золотить обличчя заміжньої жінки тоненьким промінчиком, Доки та не всміхається, радісно здивована.
|