Примирення наче марення.
Чи марення ніби примирення.
Розтікається втомою ніжною
По кінцівках, по грудях, хатою,
На повіки навалює ватою,
Під язик гіркотою скрапує,
Непроглядною млою окутує,
Ніби хмара ковтає промені,
До подушки схиляє голову
І занурює в річку сну…
Сплю.

І крізь сон ти приходиш до мене,
Обіймаєш, цілуєш, шепчеш
Колискову мені й розлуці.
Обіймають маленькі руці
І тебе, і мене…

Як жити,
Щоб довіку уже не сваритись?

Та якби не такі розходження,
Не болючі-колючі речення,
Не стрімке до гармонії сходження,
Не було б і цього примирення
І до храму любові входження
Ніби вперше.

А ти – найкраща.

Сподіваюся –
Це не сон…

24.05.13