Опубліковано: 2007.02.12
Поетичний розділ: Філософська лірика

Сергiй Українцев

СПЛИН

Изведут меня твари земные,
Эхо, множась, усилит их рык,
И размоют дожди проливные,
К Небесам обращенный, мой лик.
Исторгая дыханием яды,
В прелый мрак из разверзшихся нор
Устремятся кишащие гады,
Довершая судьбы приговор.

И не тщусь я избегнуть презрений,
Окунувшись в проём пустоты:
Долгий ужас предсмертных мучений
Стал подспорьем людской доброты.
С ней удел мой страшнее могилы,
Тяжесть затхлой её тишины!
Я на жизнь промотал бы все силы,
Но, увы, ей они не нужны.

2007
© Сергiй Українцев
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/3699/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG