Пір’я пташине – на цвіт після зимного сну, Місяць-смичок золотий тонкорукого Майстра – Плавно лягають на ніжну душевну струну, Як на труну молоденьку троянди та айстра. Щастя метелик – як ловиш, – втікає кудись, А як присядеш, – сідає на тебе, голубить. Ми, що сотворені з дальнього світла й води, Древні ікони цілуєм в потріскані губи. Зморшки і шрами – це долі стежини у Світ, Звідки Один лиш вернувся – і то ненадовго... Пір’я пташине в нічній надмогильній траві... Місяць-смичок життєдайно над човником човга. 3 трав. 13.
|