Що ж, Колодія минула, позаранком; наче зимно, та Йарило вийшов зглянуть забаганком; накивонь на запобіги вийшла ганком, всипла поспіль тріш несоння, ягідньовою довухой згонорила філіжанку; сніг - ще рясно, та - нівроку: повернулась по колодку змандра пташинь гомонкова, наріжаючи на мову: треба ж крашанок на Паску! То ж: оперіжи попасок! Хай там грець, що ще морощить: в колі й турка зваренує! Ми такі співочі згульня, що й земля з під криг парує! Дорікання не доречне, що не всі пішли в козачень: маєм всежень до розгору, паланок легеня знайче! Бачиш сам: о цюю пору навіть весна єсте сонна, та - повилізе оговно, з багни, з гумна, з лісна яру; отоді вже - зоре волом по станову Чорногори, вмають бузна в ясни, всторч, згубу в мед кольора ясна! В нас - не єдная колодка, в нас їх навіть - забагацько; та пального на багаття маєм вдосталь хмизування, по зрублав-лісах, зненацька... |