Іван НизовийСвітанок ГреціїНа древньому базарному майдані В столиці незрівнянної Еллади – Судилище. Злочинці – в ролі суддів, А на ганебній лаві – Судія. – Кажи, Сократе, п'яний волоцюго! Яка крамола у твоїм зізнанні: "Я знаю те... (Сократ розплющив око...) ...що... (Друге око знехотя розплющив...) ...не знаю... (Позіхнув...) ...анічогісінько"? Сидів собі, мов птаха у гніздечку, В не по-домашньому гостинній Клітці, Такий (тепер – навіки) недосяжний Для злого часу І для злого світу. Він думав про Елладу-недоріку. Про те, Що народився надто рано І що його ніхто не розуміє: Ні люди, ні каміння, ні боги. А "судді" Ті думки його читали... – Помри, Сократе! (Він заплющив око...) – Скажи що-небудь. (Він заплющив друге...) – За чим шкодуєш? (Позіхнув зі смаком...) А очі Під повіками Сміялись. Лютують "судді". Водяний годинник Відлічує секунди і століття. Середньовіччя... Грім Балканських воєн... Мертвотна квітка чорного фашизму... Гуде майдан... Руйнується Акрополь... Іржавіє тисячолітня клітка... Презирливо хропе в ній грек великий: Оновлена Еллада Йому сниться. Вриваються у сни фашистські марші... Гримлять Теодоракіса мелодії... Здригаються повіки Грека древнього – Ось зараз, Зараз Істина Прозріє!...
|
1971 © Іван Низовий |