Ранок відкинув ковдру і впився у горло снові.
Сови закрили очі, бо надто багато слів.
Вільно повзе в повітрі перше проміння сонця,
Плямами жовтих марев тонуть тритони в нім.

Міні-спідниці листя створюють прілий шепіт,
Шлейфом пітонотомним тягнеться запах ласк.
Лускають сил насіння росяних зір хвилини,
Линвами павутиння речення в’яжуть суть.

Сутінь м’яких ущелин мохом ковтає кроки,
Крихтами перевтілень множить життя на нуль.
Гулями на прийдешнє падають гирі-втрати,
Втрапити в нас бажає власного тіла тінь.

Тільки минуле плаче, наче сліпа лисиця,
Тільки синиця сонцем в’є у руці гніздо.

21.01.13