Молочко із билини – комою…
Він і сам, наче квітка притомлена,
31 грудня, вовік незникомим,  
Вийшов на ойкумену з томика.

У петлиці сумна кульбаба, –
Наче серце живе просвічує
Жовтуватим від часу ямбом
Крізь піджак і сорочку відчаю.

Цей Михайль, він як скаже, скаже…
Тільки в наших сталевих навушниках
Розквіта сподівання враже,
Обросли не кульбабами – мушлями.

Виживаємо сонце з обійстя…
І похмурий Софокл в тетралогії
Поступається в твань місцем –  
Парашутикам хочеться оргії.

Час літає по той бік квітки,
А вона кровоточить сонячно
Семенково-кульбабовим світлом
Засіває грудневе дворище.

Утомились кати вбивати…
Молочком із билини гожої
Жовтий янгол й  Марія – мати  
Пригощають Михайля Божого.