він приходив до неї з відряджень сумний і втомлений. цілував їй коліна. віддавав їй свою самотність. а вона це сприймала, як гру. бо між ними домовленість, бо вона відчувала, що поїде від неї сьогодні. він приходив до неї - хвалився своїми зрадами. говорив, що інакшим бути ніяк не може. а вона намагалася змиритись з такою правдою. і завжди пробачала, бо на інших вона не схожа. він її залишав, як руїну, розбиту, розлущену. він їй серце випалював. він здирав з неї нерви, шкіру. а вона відкладала на потім момент розлучення. і душила в собі образу - страшного звіра. він про неї забув. не писав їй листи і вірші. бо подався у мандри.чи, може, повірив Христові він про неї згадає через тисяча літ і більше, коли висохнуть сльози її, мов букет бузковий. |