Бути Сонцем. Як то тяжко
кожен день життя - у пряжку
міцно затягати паском,
і від сходу до заходу
буть світилищем народу,
коли він і не бажа...
І якби ж була межа,
де хоч на хвилинку сісти,
а нема... Лиш там, за містом,
коли стихне гамір й свисти,
сяде біднеє спочити
і йому подушку Вітер
із хмаринок назбирає,
Вечір стягне з небокраю
і накриє одіялом...
Лиш засне - а вже горласті
півні будять, щоб завчасно
знов вертатись на орбіту...
Бути Сонцем! Тяжко, діти...