Таку журбу навіяла оця Сумна калина ягодами-слізьми, Така печаль явилася очам – Візьму її в дорогу дальню... Всі ми Такими слізьми плакали колись, Печалями вкривалися щоночі, Коли стелило понад землю вись Туманом обездоленим… Співочі, Співзвучні недосяжним небесам, Котились мрії перекотиполем, Коли ми поставали сам на сам Із ненаситним нездоланним болем. Але калина вірила, що ми Зуміємо лишитися людьми. 04.10.12
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”