— а малюночки вже жовтневі!

сходить з лиця краса осіння,
і дощ змиває, аж до суму;
а вітру сходять з рук гоніння:
листочка кожного, парфуму...

й усіх пташиних душ, — до неба:
а що безкрилеє, тим греба;
лиша дощам на самі сльози,
шука й собі — метаморфози...

о, — він літатиме, нівроку!
стрімко! захмарно! а високо!
і заманеться йому, всвище, —
і замахнеться на найвище...

                                               — ні!  — бо зима його нагріє!..