Ти викинь її з голови – Язичницькі подихи тіла Й слова, у яких тремтіла Мачинами хіть татарви. Забудь теплоту колін, Глибини, подряпини мови, Притулену всю – від основи – До стертих на потерть хвилин. Згреби її люту й віддай В острог, щоб впокорити муку, Нехай, заламавши руки, Етапом іде в небокрай. Розвій по вечірній ріллі, Прощаючись з нею у висі, Самого себе... Та не вбийся На вигинах тіла її.