Ця гаряча печаль.
Амазонки на конях вечірніх.
Танець смерті над озером, наче метелик нічний...
Журавлиним ключем до церковки бредуть правовірні.
Тільки я – мов нічий.

Я нічий до пори.
Ніч – мов з кров’ю вугілля.
Що скажеш?..
Синя глина печалі мені пристає до очей.
Я нап’юся зорі і наїмся мисливської каші
Ще й помиюсь дощем.

Кровну пісню закінчу писати.
Почну свою казку.
Із поета-дитини я гуру-поетом стаю.
У тунелях кісток чую зброї холодної брязкіт.
Тут чаїно, як в пеклі, зміїно, немов у раю.

Біле небо на соснах настояне, пахне грибами.
Віковічне болото таїть нетутешній секрет.

Що тут скажеш іще?..
Я у літньому лісі, як в храмі.
І душа тут ніколи моя не вмре.