До порога осені
Я прибив підкову
Тобі на щастя.

Через відкриті двері
Ми вдихали запах
Насолоди і волі.

Ти давала мені,
А я тобі
Краплі натхнення.

Ріка життя окропила
Твоє лоно
Болем надії.

Гаряче літо
Відкрило обійми мріям,
Що здавалися нездійсненними.

Але
Уявний страх – витвір фантазії
Полонив твоє серце.

Нині,
На порозі нової осені
Твоя сльоза падає на підлогу
І розколює землю
Під моїми ногами.

Хіба
Наше щастя не вартує того,
Щоб молоко материнське
Пити?

10.08.12