куди ни йду, на що ни гляну, –
скрізь свіжії й старі руїни,
та шоу; будні українні.

навезені святА чужії, –
в генних руїнах всі свої є;
Історію, – хоч де підгляну?

і правдонька очей не коле, –
кривда й людська стерня; де поле??
хіба сліпим видно такеє.

...кому ж болить, най реагує, –
хоч впомацки, заметикує:
це він хтось був... то, може, ще є???