Напружені крила ніздрів Виловлюють запах поту У залі таємних подій. Недійсна весна не плаче – Плечем підпирає простір, Печаль розпустила пасма Й сіріє у ранах стін. На кріслах лежать старезні Гітари – ховають хмари Гарячих і щирих сліз. А музики вже немає… Вповзає під шкіру повів Терпкого єднання тіл. У двері заносить чадом – Жасмин стереже настій Під стінами замку. Ранок Ховає сирий душок У скрипи підлоги. Знизу Доходить беззубий голос Минулих чужих кохань. Парфуми століть помпезних І пахощі днів розпусних Стікають у душу трунком І душать потребу йти... У розкоші є прокляття – Лишати гріхи на пам'ять… 16.05.12
|