В цім клубку протиріч вже не знаю: де вихід, де захід. В цім клубку протиріч тільки вогник далекий спаса. А трибуни вождів нині справді нагадують плахи, Як приручений вовк – шолудивого пса. В цім клубку протиріч наші роки летять, наче скіфи. В диких прірвах століть тільки кальцій цвіте після нас. Після нас зостаються олюднені кровію міфи, Недолюблений хтось, недопита пляшчина вина. Накладається голос на голос, а маска на маску. Той печальний, мов річка, веселий ще хтось, мов струмок. Не шукаю фатальну межу «перемога-поразка», А сиджу... пропускаю крізь люльку житейський димок... В жилах – хаос і космос. А зовні... і зовні так само. Найсумніше, коли в Тому світі ще гірше, ніж тут... Час не йде, а росте, як надгробний надтріснутий камінь: Одночасно росте в глибину, в ширину, висоту. Ну а простір для душ майже зовсім нічого не вартий. В цім клубку протиріч раптом зійде зоря – і співай... Між богами і звірами люди – задавнені жарти. У пекельнім клубку найрайськіший, скажу я вам, рай. 12 трав. 12.
|