Не все мине, як первинні слова. Лиш тінь у моїх відображеннях сива мине по-білому віку в світах. Тінь-присмерк відчує cповна дива. Погасле тепло надій, я - поранений. Наморений холод цвіте у печалі. Лукавих зірок колообіги - зваблені сльози, запахи обертаються в чари. Чуття виникають, світ живодіє поміж провулків білі свідомoсті. Як необачно здійснює щирість душ стоглових закоханий вітер. Вишневі очі, ромашкові вуха, захмелений ніс, фатальний язик. При честі слів дзижчить важка муха убивців мрій, – я слави не зрікся…
|