Тут веснує тепло, дозрівають мигдаль і оливки, тут в садах такі пахощі цитрус роздав! Може нам повезло? Он цвітуть, як і в нас, чорнобривки і вмиває нам ноги на радощах сам Океан. Прокидається з сонцем, всміхається щиро, зіхає, зачіпа вітерець, що куйовдить чуприну густу. Ну, невже то так конче скучати за батьківським краєм, полонити терпець і серця зодягати в журбу? Жолудяться дуби і поважно розводять плечима: "Ну чого вам ще треба, щоб тут залишитися жить?" Та з дубів тих тут пробки штампують на вина, а на нашій землі - то як пам"ять і совість століть. Навіть ренений птах відлітає у вирій додому, протина блискавиці, поборює дужі вітри, щоби там, в небесах, напослідок, долаючи втому, хоча б крик журавлинний до рідних країв донести. |