***
Я зигзицею в хатинці
Знемагаю, як у раї,
Сама собі ночі кличу,
Сама себе колисаю.

Я копієчку зарию
В землю теплу серед неба,
Поряд в сутінках посиджу –
Небагато мені треба.

Просто час іде шершавий,
Просто важко тут, на краї.
Ось і вийшло мені щастя –
Горе-дерево зростає.

І вже хтось чекає мене,
Треба жити, треба бігти –
Кров’ю теплою з-під серця
Горе-дерево полити.

Та коли на землю теплу
Впало ночі покривало,
Люди тихо та ретельно
Горе-дерево зрубали.

Око місяця совине…
І чиє зболіле серце
Під землею гірко-гірко
Плаче? Та моє, здається.