Сама… сама… сама… Іду у ніч із хати…
Під березневим небом топчу брудні сніги…
І вулиця пуста… Що й нікого спитати,
З яких життів минулих спокутую гріхи?

Блукаю по стежках холодним темним містом,
Непрохана сльоза скотилася з-під вій…
І дивиться згори блідий самотній місяць…
І сумно на душі, хоч вовком чорним вий…

Замерзли ліхтарі в цей березень зимовий…
Так тихо… І мороз торкається чола…
Одна… одна… одна… ніхто не мовить слова…
Та я ж сама себе від світу відрекла…