проминання босоніж жорства чи рінь ніч горлянку розтяла вологим лезом ми з тобою пропащі. ми з тих створінь що молитвою тіла тамують безум.
там беззоряний морок повстав з глибин там у вікнах вечірніх дотліла ватра ми з тобою спасенні. все решта – тлін нам – ти віриш? – байдуже що буде завтра
а коли занебесніють сотні втеч ув очах свічад невблаганно й гірко ми з тобою останні з його предтеч ми підемо мовчки. і згасне зірка