Дякую, Боже, уже підросло Гордих поетів нове покоління. Та не бере воно в руки весло, Мова, як море, – йому по коліна. Литі рамена і сила в руках, Швидше-но сходьте, егей, із дороги! Небо труснувши, ідуть по зірках, Ніби по келихах битих, у ногу. Швидко ідуть, бо не маючи крил, Просто і легко – ні неба, ні мрії. Струни душі, то напруга для жил, Муза – і слова сказати не сміє. Друже, тримай-но міцніше весло, Мова, як море, і треба вітрила. Слово кигиче – ставай на крило, – Сміло, завзято, як птах легкокрилий.
|