Заховався Місяченько за високі хмари
Та й пасе у темнім небі зірочок отару.
Поглядає з-поміж хмари на землю зимову
І веде із зірочками тихеньку розмову
Про сніги, що землю вкрили, і ліси високі,
Що внизу усе вже біле, куди не кинь оком.
І що сосни височенні вдяглись в пишні шати,
А Дід Мороз з своїм почтом вийшов погуляти.
Та що вкрила товста крига ріки і озера,
Задиміли коминами хатини у селах.
Як святкують зиму діти зранку і до ночі,
Бо до снігу і до льоду дуже вже охочі.
У них лижі і санчата разом з ковзанами.
Як не кликали б їх мами, каталися б днями.
Послухали зіроченьки Місяця промову,
Попросили все, що бачив, розказати знову.
А ще дужче в Місяченька почали проситись,
Щоб на те, про що він каже, самим подивитись.
І сказав їм повний Місяць: «Мало лиш бажати.
Бо як тільки Сонце зійде, вам пора вже спати.
Це мені, як дідугану, мало спати треба.
Тому, коли й Сонце зійде, я іще на небі».