Нас ображати є кому
І є кому нас не любити.
Й не проводжають по уму,
І вороги сміються сито,

І маслом – щедро у вогонь…
Нам важко жити у розлуці.
Вже срібло тулиться до скронь
І почуття міліють в муці.

Нам доля часто каже: «Ні!»
Не заживають рани давні.
Минає час… А ми, смішні,
Змагаємося у стражданні.

Життя нестримно так біжить,
Ось-ось і обірветься нить.