Як стане языку від мови тісно, ми – не жлоби: посунемось, ледь буде дійсно; бо, правий той, хто в силі м’язовий, а не огряд з обідри мишачої крихти сальця, звісно.
Є хащовий звичай: мале годує більших, а ті – великого, а той – сервує пишним;
так само, й кошева казна, пригоща іншим: стоїть, боронить бо, щоб не розбіглись, на змалку сірих спинах піших. Допоки є кийок, що про отеє дба.
Велика сила злуки проти змови – то хлопське право. Навіть – навмання.