Всю ніч я гірко плакав уві сні, З Червоної не вилетівши книги. Ті сторінки були, мов кам’яні, Важкі й холодні, мов лютневі криги. Здалось мені, що зупинився час, Душа кричала, та не чули крику. А їй не вистачало, люди, вас. Кому ж віддам любов оцю велику? Лягла на серце світанкова рань, І почуття ці зрілі і високі. Бо сяє Слова золотиста грань, Чекає світ Спасителя й Пророка. Його нема… І не готова путь. Чи буде хтось Його тут зустрічати? І ті, що Йому душі віддадуть, Довіку не зазнають болю втрати.
|