О весно красна, ці високі ноти
Лише для тебе радісно беру.
І милий погляд, і раптовий дотик,
І журавлине вранішнє “кру-кру”...
До лісу поспішаю щосуботи,
Тривогу відігнавши, як мару.
Спинився нелинь, строго, як маестро,
Керує він березовим оркестром.

Берізки-сестри – юні віртуози
Всю партитуру знають “на зубок”,
У  їхньому крещендо чути грози,
Немарно в них закоханий дубок.
Тут чисті роси, як дитячі сльози,
Тут музикант – кожнісінький листок.
І на світанку сонячне піано
Загоїть вам душевну, давню рану…

Прислухаймось! Гукає нас природа,
Відкрити хоче дивну таїну.
Тож  не минаймо байдуже чи гордо
Й останню не заглушуймо струну.
Хвала Творцю! Найвища нагорода –
Любити вік, як музику, весну.
Ви чуєте? Гучне бубнисько грому
Надіється загнати нас додому.