5 Поштарка-осінь ходить з дому в дім. Вона щодня шукає адресата, який мене сахається. А втім, шукає безвідносно – розказати: що листування – менша із покар у цьому перманентному двобої; що скроня неба сива і крихка, й пульсує віднедавна не тобою; що хронік-жовтень мало не помер від надміру червоного в палітрі; а страх зими – химера із химер – облюбував притулок у півлітрі. Тому оці римовані листи перепустка для мене через зиму в майбутнє, де я сам себе простив за надмір віршування та інтиму. 6 Мій човен потерпає без весла. Майбутній потопельник ходить колом. У Ворсклі стільки олова і скла, що навіть тяга пити дуже квола. У цій безодні – прихисток осмут. Отари хмар кочують берегами. І це не я лишив тебе саму, складати із чернеток оригамі. Затурканий подіями письмак, водночас і конкретний, і абстрактний, що більше нічогісінько не мав, крім віри у римовані теракти. Я сам собі Ісая та Іов. І я вертаю подумки у зиму, в якій і досі золото церков – палаюче, холодне, невгасиме. |