Опубліковано: 2011.10.12
Поетичний розділ: Пейзажна лірика

Тетяна Селіванчик

***

Тепло последнее в изгнании -
Простор в облаве облаков...
Дождём оплачет утро раннее
Былую краткость летних снов.

...Что в мае воскрешалось солнцем и
Так торжествующе цвело,
Загублено его же стронцием,
Когда оно без меры жгло.

И непогода утешающе
Каскадами своих прохлад -
На яркие листвы пожарища,
Что на прощанье тешат взгляд.

И междометьями туманными
Ответят дни кануна стуж,
Открывшими сердца каштанами
У наших ног, в зерцалах луж.

Цветные осени отметины -
Пасьянсов лиственных разброс -
Он будет постепенно сметенным:
Что выпало - почти сбылось...

А потому пора прощания,
Как откровенья тишины -
Сродни смирению отчаянья
Без чьей-то видимой вины.

На город мой, теплом оставленный,
Где красок прежних не найдёшь,
На лета ржавую окалину
Срывается унылый дождь.

2011
© Тетяна Селіванчик
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/30859/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG