Чому таке ласкаве сонце розп"яли грати на віконці, чому таке гаряче серце побив немилосердний град. Чому такий веселий вітер закритий в залі цім довіку, чому померк весь білий світ, чому від тіней чорний слід твої повіки вкрив, як лід, каменем зрад. Ми танцюємо далі наше танго на двох, в цьому темному залі нам суддя лише Бог. Не бійся, я тебе тримаю, хоч сили тіло покидають, нам па одне до небокраю, а там цілющий водопад. Зіпрись на мене в мить знемоги, одне лиш па нам до дороги, забудь про рани від незгод, до чорта нам цінитель мод, нам аплодує вже народ і зорепад. Ми танцюємо далі наше танго на двох, в цьому темному залі нам суддя лише Бог. Спасибі щире, любий друже, в мені нуртує твоя мужність, у цьому залі осоружнім ти вірність лиш один зберіг. Тримайсь, ще трішки нам до волі, не піддавайся злому болю, один лиш крок, один на двох, у суддів вже переполох, за нас майдан і господь Бог, як оберіг. Ми танцюємо далі наше танго на двох, в цьому темному залі нам суддя лише Бог.
|