Вітер, вітер тече з України, Вітер, вітер – як пісня стара. Це не пісня – образа й огида. Не земля це, а кривда сира. У полон, як в похід, ми ходили, Нами правили змії виткі. В наших шатрах, засмічених й тихих, Мерехтіли сузір’я в дірки. Злий лелека заклацав на клуні – Що віщує нам цей метроном? Нам минуле й химерне майбутнє Обтесали важким терпугом. І розлючені танки гриміли, Розлягався розлючений спів, Бур’яни – ідеали барвисті – Виростали в серцях у мерців. Степу, степу, хто тебе засіяв, Хто розсипав насінням хрести? Нам зі слизу вождів народили, І постали зі слизу святі. В’ється курява світу старого, В зашкарублу в’їдається плоть… В наших душах палає чий злочин, Що нас досі карає Господь?
|