Ти дивно схожа на мальви травня, Дотик безмежних блукань, І я просТУЮ по НЕбоКРАЮ, По краю неБО-згорянь. Вже не згадаю, коли з’явився, Та думаєш, що піду, А я в блуканнях, чаклунських вісях Тебе ЗНАЙшов наяву. Тепер не кличу, тепер не бачу, Хоч чую – єдиний світ, Я – колір мальви, яка здійснила Нарешті дзвінкий політ. Цей світ придумав, що строфи руху, Що кожна рима очей Моїх підвладна єдиній ноті, Яку мовчав соловей. І ти була то, а я не відав, Сто тисяч весен чекав. Та світ шалений завмер на хвильку… І я тебе упізнав. Тепер не кличу, тепер не бачу, Хоч чую – єдиний світ, Я – колір мальви, яка здійснила Нарешті дзвінкий політ.
|