Ти  мене  проводжаєш  дощем,
Міражем  виникаючи  зрідка
По  дорозі  із  раю.

То,  здається,  що  ти  на  вогні
Витанцьовуєш,  
Сало  печеш
І  приносиш  на  таці,
То  зникаєш  в  ранковій  імлі,
То  виходиш  із  дому  у  ніч,
Чи  тікаєш  на  танці.
На  кислотному  музики  дні
Ловиш  перли  розради  –  вони…
Всі  вони  –  міражі.

Міражі
Виростають  між  нами.

То  привидиться  море  і  пляж,
То  на  площі  гарячий  форсаж  –
Все  міраж.  
Все  –  міраж!

Проводжаєш  мене  міражем,
Сумно  дивишся  мокрими  вікнами…
А  на  хмари  проміння  тече
Із-за  обрію.
Так  не  хочеться  їхати…  Ранок
Намальовано  повниться  фарбами
Із  новими  бажаннями  й  звабами.
Сірі  хмари  біліють  уже…

Накрапає  все  дужче  і  дужче
І  здається  (це  знову  міраж?),
Ніби  дощ  цей  –
З  твоєї  подушки…
Ніби  день    –
На  зіницях  вітраж.