Задощило ще вчора, з ночі, А сьогодні в Макондо - злива. Невдоволено мружить очі Пан Антоніо Буендіа. Чи то смуток, чи просто старість, Тільки споминів скресла крига. Пан Антоніо знов гортає Пам'ять наче забуту книгу. Ліктик, пальчики, світлий локон, Поцілунки та сміх в альтанці... А сьогодні Макондо мокне, Наче цукор у філіжанці. А сьогодні в Макондо мряка, Тьмяно блимає димна свічка... Пан Антоніо зве собаку, Потім згадує - здох. Ще в січні. Гострять протяги хижі вістря, По кутках зачаїлись тіні. І неначе торішнє листя Догоряють листи в каміні... Пан Антоніо знову мерзне, Замовляє вино к обіду... А сьогодні Макондо щезне, Не лишивши по собі сліду. |