Почуєш похололе серце – очі в землю.
Похований живцем широкий світ в душі.
Свербіж на розум, омані муку мелю,
щоб почесались язики дурних.

Я вийшов на кордон – дмухнув луні.
І чого ж я ще жду, і з чого мої муки?
Всипаю перцю стогонам душі,
і чешу ребра тим, хто ліг на луки!

Чого вже нашептало вісім баб?
Мій біль без відчаю, пекучий, як отрута.
Для чого ж я так жадібно волав?
В собачій шкурі залюбилась рута.

Прийдешній вирло неоглядний з гирла,
тобі і ворон кісток не заносить.
За ширмою кумирня  ляси точить,
неоковирне благородіє в тирлах.

Запирханий під пудрою ромашок,
мирщаві гризуться і лізуть прямо в очі.
Пошукати актрис серед легких комашок
і в голову не прийде серед ночі.