Десь там, на згарищі надій Сидить печально Ворон Чорний Сторонній, змучений, важкий На тлі століть… В руці своїй Тримає шаблю. Шабля – бля- Ха, і не більше, Іржею сиплеться до ніг. Батіг виляскує лайливо, А коням байдуже. Вони Схилились, як біля могили, І плачуть людськими слізьми. Гвинтівка – тільки сірий ремінь… Німе наближення стіни. Немає вже давно війни, Але в душі достатньо щему: Немає миру. Всіх своїх Вже не збереш на полі бою – Земля вже приросла до ніг. Батіг і ніж… А ще гранати Зариті в лісі. Файні ліки Але нема вже козаків. Лиш згарища в диму, каліки… Десь там, на згарищі надій, Печальний Ворон… Сам не свій…
|