Опубліковано: 2011.05.27
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Олена Шелкова

Стихи наивного человека

Ложились белые снежинки
На мир, в котором я любил.
Я сочинял тебе стишинки,
Я их в авоське приносил.

Я жил вне времени, вне штата,
Гонял пургу и голубей.
И белые мои стишата
Неслись тебя обнять скорей.

Мне грустно, грустно, грустно, грустно!
У ног сидит слепой стишок,
И висельник извечный – люстра
Зачем-то светит над душой.

Стихи остались – и довольно.
Я выдумаю сотню дел.
Снежинкам тоже падать больно,
А кто – хоть раз – их пожалел?

26.05.2011

2011
© Олена Шелкова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/29592/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG