Було квітнево, холодно було.
Злітався цвинтар в небо рушниками.
Баби, столи, і кошики, і мама
Акацією дихала в чоло,
Мене торкала сивими гілками,
І в душу щось тривожне увійшло
З водою і святими празниками.

А трохи далі – сосни і полин.
А трохи ближче – вулики і вишня,
Як нетутешня, навперейми вийшла,
Стара чи ні, оця чи ще колишня,
Прийшла сама з якоїсь кушпели,
Чи вже її під руки привели
Оті, що звіку тут вартують тишу…

Чи я стояв, чи я пішов куди…
Рука в руці – у біле перебіле,
Чи так і йшли, чи на горбочку сіли,
Чи ми коней водили до води,
Чи то самі на воду полетіли…
Чогось шукали, куталися в дим,
Співали вголос і тужили звільна.

…і ти була квітаста і весільна.
Була така, якою не була.
Немов мені схилялись над постіллю –
Зелений мед, акацієве зілля,
Великий сніг, ласкава кушпела…