Уївся терен
в зболене чоло,
кінцівки оніміли
і затерпли.
Пробитий бік,
мов осине жало,
ятрить, пустивши
метастази смерті.

Пітьма і морок,
стогін зжатих вуст,
що всі у солі -
піт змішався з кров"ю.
Свідомість мук
і сухожилля хруст,
що, наче струни,
натягнулись з болю.

Легені обпікає
пломінь ран,
і смерті щупальця
повзуть до серця плоті.
Пече обвислий,
задубілий стан
і поцілунку
слід Іскаріота.

Клітини мозгу
обіплів павук,
тускніють очі,
нутро холодніє...
Душа летить
тунелем вічних мук
на неймовірне світло
у надії.

У сяйві тім
встає Господь-Творець
і, обікривши
ще криваву душу,
гласить: «Кріпися,
це ще не кінець!
Ти ще вернутись
на Голгофу мусиш!»