Я

Очима мертвої макаки  
дивлюся в світ…  
Я…
Вовкулака?

І вір не вір,
що все життя своє провештався у вирі  
прив'язувань згубних…

Така невдача
і ось – наприкінці,  
я бачу, бачу  
де моя провина…
 
Бо половину…

Свого життя
я був  
собачий бозя.  
А після став
як
ВОВЧИЙ САТАНА…
Невдовзі.  

* * *  
МИ
 
А що ж до нас?  
Як очманілі звірі,
що заповзають помирати у кущі,  
ми все життя вдивлялись  в світ тьмяний…    
І
…не вірили!  
Що все,
кранти…  

І задихаючись від марної надсади,  
зриваючись у півнячий у схлип,  
у сю годину  ми –
ні, не себе,
куди нам,
ми судили…  
Завжди і  скрізь,  
у всьому  
ІНШИХ ТИХ…

  * * *  
А ТІ…

Хто був у вишині –  
Спилися…

Скололися, чи  
кинулись у прірву,  
інші,
та не ті,
по волі,
повелися в самоті  
від нас  жорстоковийних  і  кмітливих.  

У дурхатинці – як їх всіх питати?
Чим катувати, милувати?

Там,
рай для вбивць і сплоха буйних
і пекло длявих та бездумних…

А…

А на останнє –
Ми, патлаті,
…безхвості  худорідні,
мужики,  
підсаки.
 
Цей світ дивуємо
зімлілими
очима…

З сласної пики
мертвої
макаки.