Тремтячі пальці стиснули троянду, А серце, надірвавшись запекло, Вуста зімкнулись З сонячного ранку Здавалось все навколо Бите скло. Бажала вмитись вогняною кров»ю, Що через очі вилилась з душі, Чоло завмерло зморшкою кривою. Чи видно зараз Хоч мазок краси? Чи досі біль відома була серцю? Мабуть, що ні, то було – Тільки так, Для гарту перед кроком в пекло, Перед грозою Снився тільки жах. Невже, до болю скусані вуста ці, Колись були від пристрасті німі? Невже така знедолена та вдача, Що при народженні Призначена мені? Я не шкодую, та не сподіваюсь. Я буду жити далі, Але як? Знов запалали дивно Мертві квіти. Чи то для мене добрий знак?
|