крайня корова в кошарі
синя
як намистина
дихає як опара
у солом’яних спорах
порепаних
що падають на обору
хвостом обчухрує з боків старість
а все життя без пари
жує потай солодкі шовковиці
вони з жолоба на неї котяться
чорні
як ятірна скатертина
ковтає слину
з вух виростають листки ромену
червоно як проміння
міняться і не ростуть угору
бояться гострого рога
що торік гарбу обернув на гору
разом з мішками
разом з дівками
в камінне клоччя
у чоботах і онучах
геть поза очі
зуби як човники
повні хресного гомону
ризи шовкові жують
верші зелені плетуть
повагом лугом летять
думають про телят
синя корова влітку
повітря з’їдає стільки
що не повірити
якби од воріт до воріт одміряти
та ще й підняти на гострі вила
на всю околицю б засвітило
ще й стало б мамці дитя сповити
якщо не одірве вітер
а так хіба тільки тій нетелі
що під лавкою в хаті розстелена
за смертні гріхи покарана
що зроду не знала мови
що звіку не мала вимені
на кривого коня обміняна
між відлогами вітру спала
дихала просяним паром
не мала пари