В глибині товщі стін,
в незручному клінічному ліжку
блимотить монітор
і курсором блукає життя,
перелистує сни,
перескладує в стовпчики вірші,
дріботить коридором,
як вправна медична сестра.

Заглядає у щіль,
пробирається тихо в кімнату,
розчиняється звуком
у відстуці зболених скронь.
Темінь, туга і біль
защеміли чогось винувато,
одинокість у муках,
застигших від втоми, долонь.

Але пальці самі
легким доторком простір долають,
а за ними думки
проникають в бурхливий ефір.
Наче пролежні, дні
кип"ятком кволе тіло карають.
а у кружці застиг
недопитий від вчора кефір.

Линуть згадками вдаль,
вириваються з нетр монітору.
і мандрують із юністю,
взявшись за руки в садку.
Жаль, часу все ж обмаль -
то б спинив її, хай заговорить
сіру будність
пахучим дурманом бузку.

Але зустрічі рад,
вона знову навіює рими -
і забігали букви,
складаючись хутко в рядки.
Не вернеш те назад.
Ані роки оті сизокрилі,
не спроможні і руки
утримати вік за віжки.

Дописати б лише,
Слава Богу - дає на те сили,
а ще б хто прочитав,
зрозумів, оцінив і згадав.
Пам"ять, ніби кліше,
натягає на спогади крила
і стискає уста,
а курсором друкує слова.